Український інформаційний портал Український інформаційний портал
27.04.2017
 TOP-20 людей
1) Шевченко Тарас Григорович (поет, письменник, художник)
Шевченко Тарас Григорович (поет, письменник, художник)

переглядів: 233567

2) Повалій Таїсія Миколаївна (співачка)
Повалій Таїсія Миколаївна (співачка)

переглядів: 204769

3) Ліхута Ігор (музичний продюсер)
Ліхута Ігор (музичний продюсер)

переглядів: 197053

4) Могилевська Наталя (співачка)
Могилевська Наталя (співачка)

переглядів: 146048

5) Ані Лорак [Куєк Кароліна] (співачка)
Ані Лорак [Куєк Кароліна] (співачка)

переглядів: 134700

6) Тіна Кароль [Ліберман Тетяна Григорівна] (співачка)
Тіна Кароль [Ліберман Тетяна Григорівна] (співачка)

переглядів: 122858

7) Сумська Ольга В'ячеславівна (актриса, телеведуча)
Сумська Ольга В'ячеславівна (актриса, телеведуча)

переглядів: 101773

8) Костенко Ліна Василівна (поетеса)
Костенко Ліна Василівна (поетеса)

переглядів: 100872

9) Лисенко Микола Віталійович (композитор)
Лисенко Микола Віталійович (композитор)

переглядів: 100308

10) Шевченко Андрій Миколайович (Футболіст)
Шевченко Андрій Миколайович (Футболіст)

переглядів: 97172

11) Подкопаєва Лілія Олександрівна (гімнастка)
Подкопаєва Лілія Олександрівна (гімнастка)

переглядів: 89102

12) Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна] (поетеса, письменниця)
Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна] (поетеса, письменниця)

переглядів: 71623

13) Лижичко Руслана Степанівна (співачка)
Лижичко Руслана Степанівна (співачка)

переглядів: 69529

14) Білокур Катерина Василівна (художниця)
Білокур Катерина Василівна (художниця)

переглядів: 58048

15) Кличко Віталій Володимирович (боксер)
Кличко Віталій Володимирович (боксер)

переглядів: 57133

16) Сковорода Григорій Савич (філософ, поет)
Сковорода Григорій Савич (філософ, поет)

переглядів: 55749

17) Клочкова Яна (спортсменка)
Клочкова Яна (спортсменка)

переглядів: 54135

18) Яма Владислав Миколайович (танцюрист)
Яма Владислав Миколайович (танцюрист)

переглядів: 51133

19) Литовченко Влада (модель)
Литовченко Влада (модель)

переглядів: 50669

20) Вєрка Сердючка [Данилко Андрій Михайлович] (артист, співак)
Вєрка Сердючка [Данилко Андрій Михайлович] (артист, співак)

переглядів: 50194


Знаменитості України

Ілащук Василь

(продюсер)

Ілащук Василь (продюсер)
переглядів: 7631
ua інтерв'ю
Василь ІЛАЩУК: «Після мандрівок Україною я по-іншому почав дивитися на світ»

Продюсер та ведучий про українців на Батьківщині і «наших» за кордоном
Продюсер Василь Ілащук — успішний багато в чому. Він — ведучий численних відомих фестивалів та акцій: «Червона рута», «Слов’янський базар», «Зірки світового балету»; урядових та міжнародних церемоній. Його глибокий з дуже своєрідними обертонами голос до певної міри є символом, бо без нього не обходяться урочисті для українців дні.
18 років Василь Ілащук пропрацював у телевізійних новинах. У 2002 році через незгоду з цензурою він пішов з новин Першого Національного каналу. А невдовзі на телеекранах з’явився помітний документально-телевізійний серіал «Відкриваючи Україну». Керівник проекту, продюсер і ведучий — Василь Ілащук. Наші читачі, очевидно, встигли оцiнити ці цікаві цикли — «Дорогами України» і «Дорогами українців».
У ситуації викривлених поглядів на нашу історію та світочів проект «Відкриваючи Україну» є дорогою до нас самих: дослідження, пошук, ідентифікація, розслідування — хто ми такі, звідки пішли і куди йдемо. Бо доволі часто, ввімкнувши телевізор, складається враження, що дивишся телебачення чужої країни.


— Якось я покійному Георгію Кирпі сказав про те, що хотів би зняти документальне кіно про Україну. І міністр розповів, як із кількаденним робочим візитом перебував у Італії. Тодішній прем’єр Сільвіо Берлусконі зауважив, що, оскільки ніколи не бував в Україні, охоче подивився б фільм про цей край. Георгій Миколайович відразу дав вказівку прес-секретарю: знайти стрічку і передати літаком. Обдзвонили усі телекомпанії і врешті-решт знайшли в архівах Першого Національного каналу картину... «Україна радянська» 70-років... Виявляється, не було жодного фільму, не беручи до уваги телевізійних замальовок! Природно, що я заручився підтримкою екс- міністра транспорту, за фінансового сприяння якого вийшло 47 серій «Дорогами України» та «Дорогами українців».

Скрізь — на Волині і Слобожанщині, на Закарпатті і Поліссі — чимало цікавих місць. Ми просто цього не знаємо. Знаємо тільки, що у нас є Карпати і Крим та інколи занурюємося в розкопки трипільської культури, і коли приїжджають іноземці, радимо їм у ті місця поїхати. А куди ще? Та будь-куди. Якщо хочете глибше пізнати Україну, то їдьте починаючи із Сумщини або Чернігівщини і аж до Криму, а потім від Закарпаття на Слобожанщину і Донбас.

Після наших мандрівок я навіть по-іншому почав дивитися на світ.

Усі українці — надзвичайно щирі, відверті й щедрі люди. Оця щирість, відвертість і доброта — саме те, що об’єднує. І бажання жити краще, бо ми на це заслуговуємо.

Звичайно, відчувається, що на схід України великий вплив мала російська імперія, а на захід — держави Східної та Західної Європи. Я часто кажу, що буде дуже сумно, коли через кілька десятків років їздитимемо записувати колядки і щедрівки до Канади та Америки. Щоправда, в Західній Україні обряди шанують і зберігають. Але ж підростає нове покоління. Чи воно вбере в себе нашу духовно- культурну спадщину? Очевидно, старші люди все-таки зуміють її передати, бо це передається генетично. Бідніша у цьому відношенні Східна Україна, хоча і на Слобожанщині, і на Донбасі так само є свої традиції. Чому це не підтримати? Чому Перший Національний канал не може зробити низку документальних фільмів до Різдвяних свят, наприклад, як вони святкувалися колись у різних регіонах. А до Великодня показати, як повсюди в Україні готувалися до Пасхи. Думаю, що якійсь дитині з Луганська буде цікаво подивитися, як його бабуся ходила до церкви на Різдво. Або хай не до церкви, а як вона готувалася до святої вечері. Я не знаю, чим займається Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, але на наших екранах — засилля не найкращих зразків російського та американського кіно.

— На ваш погляд, у чому відмінність українців — тих, які мешкають на Батьківщині, і тих, які живуть за межами України?

— Між ними невелика різниця. Кожен закордонний українець так чи інакше асимілювався в середовищі, в якому живе. Я дуже поважаю українців, наприклад, Канади за те, що вони цілують спершу український прапор, а потім — канадський. Спочатку думав — пафос. Але коли з десяток разів побував там, відчув, що роблять це щиро, тому що їхня держава дбає про своїх громадян.

Я нещодавно випадково увімкнув телевізор і побачив початок нашого фільму про Америку. І там на центральній вулиці у Нью-Йорку я записав stand up (вступ — Ред. ). Іду посеред чорних і білих американців і розповідаю: «Дуже гарно жити в Америці, але тут треба народитися. Для людей, які сюди приїхали, це буде назавжди чужа країна. США мені нагадує великий могутній Радянський Союз за тотальним психологічним впливом на своїх жителів. Але їм можна позаздрити в тому, що кожен американець у будь-якій точці планети захищений конституцією Америки». Я б хотів, щоб українці, які виїжджають на заробітки, у відрядження чи на відпочинок, відчували, що у них за плечима є їхня монолітна авторитетна держава.

На жаль, ми народу нічого ще не дали. Віру в майбутнє? Хтось терпеливіший і буде вірити все життя, а інший махне рукою, візьме квиток в один напрямок, а потім згадуватиме Україну як щось минуле і ностальгічне, але повертатися сюди не захоче.

У грудні плануємо поїхати до Італії: відзняти нову серію проекту «Дорогами українців». Як не дивно, але половина тих заробітчан повертатися на Батьківщину не збираються. Знаю це точно, оскільки спілкуюся з тими, хто приїжджає сюди провідувати свої родини. Крім того, в 2002 році я був у Італії. Тоді всі чекали, що у 2004-му відбудуться вибори і щось зміниться. Думаю, тепер відсоток тих, хто хоче там залишитися, більший.

— Невже, на вашу думку, Майдан тут нічого не змінив?

— Я дуже шаную Президента і вірю йому. Знаю його ще задовго до того, як він став гарантом Конституції. Поважаю за його позицію в житті, за патріотизм... Але, на жаль, ті люди, які останнім часом були навколо нього, не всі відповідали тим якостям, які мали би бути притаманні команді Президента. Сьогодні бачимо, що там було багато випадкових людей, яких ми до революції геть не знали. Я навіть запитую себе: чи це була революція чи еволюція? Схиляюся до думки, що все-таки еволюція. Події, які сталися на Майдані, безумовно, мають велике значення. Вони змінили спосіб мислення в людей і довели їм, що ті мають право, можуть і мусять думати та висловлювати свою думку. Оце найбільше досягнення. Я не сказав би, що народ почав більше любити Україну. Думаю, що ті, які любили, й зараз люблять. Колись один телевізійний чиновник зауважив, мовляв, хіба можна так казати — ми з ним говорили про Україну. Я ж далі ствержував: «Земля, по якій я бігав босоніж колись, батьки, моя Буковина, зрештою, Україна — то моя країна. А держава — не моя, бо за цих людей не голосував (це було ще за попередньої влади).

— Василю, як ви вважаєте, національний характер якого народу найближчий до українського?

— З італійцями ми дещо подібні своїм запалом. З французами — в коханні. Українці, як і французи, якщо люблять, то люблять усі двадцять чотири години на добу! Багато спільного також iз поляками через, очевидно, той історичний взаємовплив.

— Якби ви подавали свої багатосерійні цикли на конкурс, які фрагменти відібрали б?

— Складно сказати, тому що у кожній країні, де живуть українці, у кожному регіоні України, кожному містечку і кожному селі є щось надзвичайно цікаве (місця, люди...). Але особисто мене сильно вразила наша поїздка на Колиму, місце, пов’язане з українськими політв’язнями. Достатньо згадати хоча б Бориса Антоненка- Давидовича. Також для нашої творчої групи пам’ятною була подорож до Франції — з цією країною пов’язані долі Анни Ярославни, Марії Башкірцевої, Симона Петлюри, батька Махна... Тепло згадую і мандрівку до Аргентини. Тамтешні українці нас чекали на одній із залізничних станцій. Багато з них жили за десятки кілометрів звідтіля і не бачили одне одного по десять років. Зустрічали із сльозами на очах і були раді, що наш приїзд зібрав їх разом. Я людина не дуже сентиментальна, але такі спогади проймають.

— Василю, як після багатосерійних циклів виникла ідея створення телепортрета про Івана Миколайчука?

— Молоде покоління вже не пам’ятає, хто такий Іван Миколайчук. Наш фільм «Іван Миколайчук. Книга життя» такої якості, що відповідає найсучаснішим технічним стандартам, тому може зберігатися тривалий час. Адже ті кінохроніки, які є, з плином часу псуються. І за десять-двадцять років можемо довго шукати живого Івана і не побачити.

Нам хотілося зняти кіно про той багатий, розкутий, філософський світ, створений Іваном. Про те, як він умів любити. Він любив своїх батьків, свою Чорторию, свою Буковину... Приїжджав у рідне село і поки йшов від автобусної зупинки додому, перед кожним знімав капелюха, вітався і розмовляв. Його сестра розповідала, як одного разу йшла з ним, а він «добридень» до когось гукає. Паркани високі — нічого не видно. «З ким вітаєшся?» — запитує. «Та там люди на городі працюють».

Мені було дуже цікаво працювати над фільмом, може, ще й тому, що я теж iз Буковини.

Зараз ведуться переговори про те, щоб передати цю картину для показу в Канаду та США. Для того, очевидно, будемо її перекладати англійською мовою.

В Україні його демонстрували тільки на «5 каналі». (Прикро, але через два роки після Майдану лишилися села, містечка і навіть обласні центри, де цей канал недоступний). А до екрану Першого Національного дорога закрита. Ну, не подобається стрічка президенту каналу. Цікаво, що після її прем’єри Роман Балаян зазначив, що у нього було відчуття, ніби поспілкувався з живим Іваном.

— На якому етапі робота над картиною про Володимира Івасюка? Коли відбудеться прем’єра?

— Зйомки цього фільму — дуже складний процес. Очевидно, це зумовлено тим, що у Володимира Івасюка і життя було непростим, і пішов він із нього якось дивно. Мабуть, чоловік двадцять дали нам інтерв’ю, і коли мова заходила про його смерть, всі розводили руками і казали, мовляв, не вірять, що це самогубство.

Кому він заважав? Очевидно, просто система його боялася, бо Івасюк був харизматичною особистістю. Про це можна буде побачити у стрічці. Швидше за все, її прем’єра відбудеться в березні до дня народження композитора.

— А про кого ще з видатних українців плануєте створити фільм?

— Для мене кожна людина, якщо вона є справжньою, особистість.

Ми хотіли би відзняти стрічку про Григорія Сковороду. Коли працювали над проектом «Дорогами України», то за основу взяли подорожі цього мандрівного філософа. Зверталися почасти і до нього (навіть інколи звучало в кадрі: «От як сказав би патрон нашої подорожі»), і до його творів (час від часу натрапляли на дуже цікаві спостереження Григорія Савича від мандрів Україною та за її межами).

Якщо говорити вже ближче до перспективи завтрашнього дня, то наша команда, а це окрім мене співавтор проекту «Відкриваючи Україну» Тарас Ткаченко та оператор Віталій Сулима, зніматиме документальну картину про сумнозвісну операцію «Вісла» (примусове виселення українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя на захід Польщі з метою подальшої асиміляції. — Ред.). Автор сценарію — Тарас Ткаченко. Міністерство культури та туризму України пообіцяло долучитися і підтримати. За нашим задумом, у цьому фільмі має бути вражаючий фрагмент. Коли ми знімали серію про українців у Польщі, приїхали під німецький кордон у селище Живково. Село як село. І тут заїжджаємо на одне подвір’я, де 27(!) лелечих гнізд, а в них — 150 лелек! І якраз вилупилися молоді лелеченята — вони пробували злітати. Господар цього маєтку розповідав, що у 1947 році після проведення операції «Вісла» сюди прилетіли лелеки і поселилися саме в тій місцевості, куди переселили українців, хоч по сусідству були польські та німецькі села. Відтоді і по нинішній день їх там живе кілька сотень. Хіба не назвеш цю птаху українською?..

Ми попросили у Мінкульту кошти, щоби поїхати і відзняти лелек (на півночі Польщі швидше настають приморозки і вони відлітають наприкінці серпня). Нашій команді з таким розумінням казали: «Так, звісно. Це називається «уходящий объект». Через тиждень-два-три знову говорили те саме. Може, вони насміхалися над нами?

Мені вже так накипіло на душі, що навіть думав про те, що не буду з Мінкультом більше працювати. Таке враження, що там робота зупинилася. Вони все намагаються культурою керувати, а культурі можна тільки допомагати.

— Василю, як вам здається, що це буде за дорога, до якої ви можете ще прийти?

— Для мене дорога найперше асоціюється із дорогою додому — у Чернівці, куди їжджу щонайменше раз на місяць. Там провідую своє велике сімейство: батьків, сестричку, племінників, врешті-решт, свою собаку. У Чернівцях мій дім, а в Києві — помешкання. Вже за багато років я зауважив, що набагато приємніше їхати додому, аніж повертатися звідти, навіть якщо звідтіля їдеш у якусь фантастичну подорож. До речі, нещодавно я повернувся із Чернівців. Очевидно, коли це інтерв’ю вийде, наша творча група буде вже в Італії. Повертаємося звідти і їдемо до Польщі знімати згаданий фільм про операцію «Вісла». А потім на Різдво я знову поїду додому в Чернівці.

№214, четвер, 7 грудня 2006
джерело: day.kiev.ua
додано: 07.02.2007



]]> ]]>

© ukrfoto.net 2006-2017.
Авторські права на фотографії, розміщені в розділах "фото України" та "фото українців", належать їх авторам.
Матеріали сайту, за умови зазначення імені їх автора і посилання на UkrFoto.net, можуть бути використані іншими ресурсами.

Карта сайта: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17