Український інформаційний портал Український інформаційний портал
25.03.2017
 TOP-20 людей
1) Шевченко Тарас Григорович (поет, письменник, художник)
Шевченко Тарас Григорович (поет, письменник, художник)

переглядів: 232646

2) Повалій Таїсія Миколаївна (співачка)
Повалій Таїсія Миколаївна (співачка)

переглядів: 204567

3) Ліхута Ігор (музичний продюсер)
Ліхута Ігор (музичний продюсер)

переглядів: 196753

4) Могилевська Наталя (співачка)
Могилевська Наталя (співачка)

переглядів: 145763

5) Ані Лорак [Куєк Кароліна] (співачка)
Ані Лорак [Куєк Кароліна] (співачка)

переглядів: 134435

6) Тіна Кароль [Ліберман Тетяна Григорівна] (співачка)
Тіна Кароль [Ліберман Тетяна Григорівна] (співачка)

переглядів: 122129

7) Сумська Ольга В'ячеславівна (актриса, телеведуча)
Сумська Ольга В'ячеславівна (актриса, телеведуча)

переглядів: 101523

8) Костенко Ліна Василівна (поетеса)
Костенко Ліна Василівна (поетеса)

переглядів: 100550

9) Лисенко Микола Віталійович (композитор)
Лисенко Микола Віталійович (композитор)

переглядів: 99702

10) Шевченко Андрій Миколайович (Футболіст)
Шевченко Андрій Миколайович (Футболіст)

переглядів: 95709

11) Подкопаєва Лілія Олександрівна (гімнастка)
Подкопаєва Лілія Олександрівна (гімнастка)

переглядів: 88466

12) Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна] (поетеса, письменниця)
Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна] (поетеса, письменниця)

переглядів: 71396

13) Лижичко Руслана Степанівна (співачка)
Лижичко Руслана Степанівна (співачка)

переглядів: 69180

14) Білокур Катерина Василівна (художниця)
Білокур Катерина Василівна (художниця)

переглядів: 57482

15) Кличко Віталій Володимирович (боксер)
Кличко Віталій Володимирович (боксер)

переглядів: 56799

16) Сковорода Григорій Савич (філософ, поет)
Сковорода Григорій Савич (філософ, поет)

переглядів: 55487

17) Клочкова Яна (спортсменка)
Клочкова Яна (спортсменка)

переглядів: 53819

18) Яма Владислав Миколайович (танцюрист)
Яма Владислав Миколайович (танцюрист)

переглядів: 50946

19) Литовченко Влада (модель)
Литовченко Влада (модель)

переглядів: 50530

20) Вєрка Сердючка [Данилко Андрій Михайлович] (артист, співак)
Вєрка Сердючка [Данилко Андрій Михайлович] (артист, співак)

переглядів: 49890


Знаменитості України

Багалій Дмитро Іванович

(історик, археолог)

Багалій Дмитро Іванович (історик, археолог)Багалій Дмитро Іванович (історик, археолог)
переглядів: 8253
ua Біографія
Дмитро Іванович Багалій, майбутній видатний учений, народився 7 листопада 1857 р. у родині київського ремісника-лимаря. Він рано залишився сиротою і виховувався в багатодітній сім`ї своєї тітки по матері.

Прибуток від невеличкого дерев`яного флігеля (материнської спадщини) допоміг Дмитрові Багалію здобути початкову освіту, а виняткове працелюбство та здібності в навчанні дали йому змогу закінчити в 1876 р. Другу київську гімназію із золотою медаллю.

Одразу після закінчення гімназії Дмитро Багалій вступив у 1876 р. на історико-філологічний факультет Київського університету. Другий семестр свого першого університетського року він закінчував уже в Харкові, оскільки за участь у студентській демонстрації був виключений на півроку з Київського університету. Після повернення до Києва юнак з головою поринув в академічне життя і вже в 1878 р. побачила світ його перша наукова праця «История Льва Диакона как источник для русской истории».

Дмитро Багалій був активним учасником українських студентських гуртків і Старої громади. «Моя українізація, — зазначав він, — не була примусовою, мала стихійний характер і закінчилася за студентських років до 1880 року. Відтоді з мене назавжди вже зробився цілком свідомий українець». Очевидно, на цьому ґрунті відбулося зближення Д. І. Баталія з В. Б. Антоновичем. Послідовна підтримка Дмитра Багалія з боку В. Б. Антоновича відіграла винятково важливу роль на початковому етапі його наукової та громадської діяльності.

Будучи державним (учительським) стипендіатом, він зумів залишитися одразу після закінчення навчання в 1880 р. при університеті для підготовки до професорського звання (тогочасна аспірантура). За рекомендацією В. Б. Антоновича Д. І. Багалій став членом Київської Громади, а в 1881 р. — дійсним членом наукового історичного товариства Нестора-літописця. Студентська наукова праця Д. Багалія «История Северской земли до половины XIX столетия», підготовлена під керівництвом В. Б. Антоновича, принесла вченому-початківцю університетську Пироговську премію і лягла в основу його магістерської дисертації. Успішний захист цієї дисертації в 1882 р. став великим особистим досягненням молодого науковця.

У 1883 р. Д. І. Багалія було обрано штатним доцентом російської історії в Харківському університеті. Того ж року він вступив до історико-філологічного товариства при університеті та працював завідуючим Харківського історичного архіву.

Темою докторської дисертації Д. І. Багалія стали заселення та соціально-економічний розвиток Слобожанщини. Вчасно підготувавши наукову працю «О колонизации степной окраины Московского государства», Д. І. Багалій не ризикнув захищати свою дисертацію в Харкові і подав її до Московського університету. Позитивна рецензія професора В. Й. Ключевського стала підставою для надання 30-річному харківському науковцю докторського ступеня.

Енергійна науково-педагогічна та громадська діяльність наприкінці XIX — початку XX ст. зробила ім`я вченого знаним і популярним далеко за межами Харкова. В науці він здобув авторитет завдяки численним працям з історії Слобідської України. Серед них особливу значущість набули фундаментальні монографії: «Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства» та два томи археографічних додатків до неї (1887 р.), за яку вченому в 1888 p. присудили малу Уваровську премію, «Опыт истории Харьковского университета» у двох томах (1893—1904), двотомна «История города Харькова за 250 лет его существования» (1905—1912), написана у співавторстві з Д. П. Міллером, перше наукове видання творів славетного українського філософа Г. Сковороди, дослідження з української історіографії. 

Паралельно він писав праці з історії Лівобережжя, Південної України, підручники з історії Росії та російської історіографії. Названі вище та деякі інші публікації принесли Д. І. Багалію професійне визнання, почесне членство в багатьох наукових товариствах України та Росії, академічні відзнаки та премії. Так, у 1899 р. Д. І. Багалію було присуджено премію графа Уварова за працю «Опыт истории Харьковского университета». Починаючи з 1884 p. історик брав участь майже в усіх всеросійських наукових археологічних з`їздах.

Громадська діяльність Д. І. Багалія кінця XIX — початку XX ст. була насиченою й плідною. Історик зумів вдихнути нове життя в діяльність «харківських народолюбців», ставши одним з керівників історико-філологічного товариства, очолював видавничий комітет Харківського товариства грамотності (1891—1904), був головою правління Харківської громадської бібліотеки (1893—1906) і гласним Харківської міської думи. Д. І. Багалій виявив свої кращі якості в ролі організатора краєзнавчого руху, музейної, архівної та книговидавничої справи на Слобожанщині. За його ініціативи в Харкові у 1902 р. відбувся XII Всеросійський археологічний з`їзд.

У діяльності кожної з громадських установ чи організацій, в яких доводилося працювати Д. І. Багалію, рано чи пізно проявлявся український струмінь. Так, історик двічі публічно в 1901 і 1905 р. виступав проти цензурних обмежень української мови. Обраний в 1906 р. на посаду ректора Харківського університету, вчений доклав зусиль для того, щоб розпочати викладання в ньому українознавчих дисциплін українською мовою. З іменем Д. І. Багалія пов`язано також рішення вченої ради університету про надання почесних докторських дипломів видатним ученим-українознавцям І. Франку, М. Грушевському, О. Єфіменко. Будучи ректором, він неодноразово рятував від переслідувань українських студентів.

Під час революції 1905 р. в Російській імперії Д. І. Багалій вперше у своєму житті наважився увійти до політики. Він був обраний членом колегії виборців до І Державної Думи, а згодом увійшов до складу Державної Ради. Після розгону урядом І Державної Думи Д. І. Багалій разом з п`ятьма іншими обранцями від університетів і Академії наук демонстративно вийшов зі складу Державної Думи. Таке мужнє рішення далося йому непросто.
Місце, яке зайняв Д. І. Багалій в науково-культурному та громадському житті України й Росії, яскраво висвітлило урочисте вшанування 25-річного (в 1905 р.) і особливо 30-річного (в 1910 р.) ювілею науково-педагогічної діяльності історика.

У жовтні 1916 р. Д. I. Багалію виповнилося 58 років. За цей час він досяг блискучих успіхів. Дійсний статський радник, потомствений дворянин, кавалер орденів святих Станіслава, Володимира та Анни з генеральським титулом «превосходительства», заслужений професор і ректор університету, член Державної Ради і міський голова — він одночасно був видатним ученим-істориком, блискучим лектором, визначною громадською особистістю.

Лютнева революція в Росії 1917 року стала початком розмежувань Д. І. Багалія з російським суспільно-політичним рухом. Він несподівано для багатьох розійшовся з кадетами і прийняв рішення балотуватися до Харківської міської думи за списками Українського демократичного блоку. В ході політичних перипетій Д. І. Багалію вдалося стати гласним оновленої міської думи.

Завдяки зусиллям Дмитра Івановича і членів харківської «Просвіти» у вересні 1917 р. в Харкові було відкрито першу українську гімназію.

У листопаді 1917 р. Д. І. Багалій прийняв від Центральної Ради призначення на посаду губернського комісара народної освіти. На цій новій для себе посаді він приділив передусім увагу українізації шкіл у повітах Харківської губернії.
Головною подією в житті Д. І. Багалія часів громадянської війни стала його участь у створенні та діяльності Української Академії наук. Окрім видавничої та наукової роботи в Харкові, участі в організації Української Академії наук в Києві, вчений їздив до Полтави, допомагаючи місцевій громадськості у створенні вищого навчального закладу. Основою його повинен був стати історико-філологічний факультет, в якому Д. І. Багалій встиг розпочати новий лекційний курс і навіть погодився очолити кафедру історії України.

Повідомлення про своє призначення дійсним членом Української Академії наук, підписане П. Скоропадським 14 листопада 1918 p., Д. І. Багалій не зміг отримати вчасно. Проте це не завадило Д. І. Багалію після приїзду до Києва бути обраним 8 грудня 1918 р. головою історико-філологічного відділу УАН і стати після цього другою фігурою в Академії наук.

Першочерговим завданням для себе Д. І. Багалій вбачав розбудову академічного українознавства. На початку 1919 р. він виступив організатором цілої низки спеціальних комісій, будучи на перших порах головою кожної з них: комісії для складання історико-географічного словника України, постійної археографічної комісії, гербаїстичної історико-археографічної комісії, комісії для складання біографічного словника України. Одночасно Д. І. Багалій став першим головою академічної бібліотеки і доклав чимало зусиль для її поповнення книжковими зібраннями В. Б. Антоновича, О. О. Потебні, В. С. Іконнікова. Він вирішив подарувати і свою власну бібліотеку, що складалася з кількох тисяч книг і рукописів.

Д. І. Багалій брав активну участь і в реформуванні вищої освіти в Україні. З травня 1920 р. він був мобілізований до комісії консультантів при Народному комісаріаті освіти, де разом з А. В. Палладіним працював над проектом реформи вищої школи. Після формальної ліквідації Харківського університету Д. І. Багалій у 1920 р. деякий час обіймав посади керівника однієї з кафедр і декана в Академії теоретичних знань та професора в Інституті народної освіти.

Послідовно захищаючи українські національно-культурні інтереси в суперечливих умовах радянської дійсності, Д. І. Багалій радо вітав поступове відродження українського культурного життя. Він був постійним учасником комітетів і комісій, що створювалися для відзначення ювілеїв видатних діячів культури: Г. С. Сковороди, І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського, Т. Г. Шевченка. А в 1924 р. академіку Д. Багалію було присуджено премію за працю «Український мандрований філософ Г. С. Сковорода».

Певний час Радянська влада цінувала політичну лояльність, науковий доробок, громадські заслуги та авторитет ученого. Так, у 1925 р. академіка Багалія обирають до складу Президії IX Всеукраїнського з`їзду Рад. Упродовж 1925—1932 pp. Дмитро Іванович головував у Центральному бюро секції наукових працівників УСРР. А в 1926 р. Д. І. Багалій став першим директором новоутвореного Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, відкриття якого стало ще одним кроком, спрямованим на посилення наукового потенціалу столичного українознавства.

У 1929 р. Д. І. Багалій був обраний головою першого історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. Тобто через неповних одинадцять років Д. І. Багалій знову повернувся до керівництва академічним українознавством, але за яких умов! Програма дій нового голови відділу передбачала подолання «вузького академізму», виходу за межі «так званої аполітичної науки» та «засвоєння ідеології українських працюючих мас». 

У складі історико-філологічного відділу незабаром було створено нову комісію «по виучуванню соціально-економічної історії України в зв`язку з історією революційної боротьби в другій половині XVIII—XIX ст.». Її співробітниками стали працівники харківської кафедри історії української культури: О. П. Оглоблин, Н. Д. Полонська-Василенко, М. Є. Слабченко, М. І. Яворський та ін. Цим було покладено початок ліквідації історичних установ, створених М. С. Грушевським.

Реорганізація академічної науки відбувалася на тлі масових арештів у справі так званої «Спілки визволення України», жертвами яких стали також деякі співробітники ВУАН на чолі з академіком С. О. Єфремовим. Стурбоване цим керівництво Академії наук поспішило відмежуватися від своїх колег. Д. І. Багалій разом з іншими академіками (О. В. Корчак-Чепурківським, С. Ю. Семковським, О. П. Соколовським, О. В. Палладіним) узяв активну участь в публічному засудженні звинувачених у «контрреволюційній» діяльності вчених.

20 січня 1930 р. був заарештований близький співробітник Д. І. Баталія академік М. Є. Слабченко. Поступово, але неухильно кільце навколо Д. І. Багалія звужувалося. В радянській пресі уже розпочиналася кампанія критики, спрямована персонально проти нього. Д. І. Багалія звинувачували у «псевдомарксизмі», відсутності «пролетарської войовничості» і, врешті-решт, ворожості до Радянської влади. Про організаційні висновки, що могли бути зроблені за таких умов, Д. І. Багалій добре знав. Він узявся за перо, щоб дати належну відповідь своїм критикам. Але від нього чекали уже не дискусій, не декларацій на підтримку Радянської влади, як це було ще в 1927 p., а безумовної капітуляції, самозречення та каяття.

Уже в 1930 р. установи, якими керував Д. І. Багалій, почала заливати брудна хвиля критики і самокритики, нескінченних перевірок, чисток і кадрових перетасовок. Він втратив своє становище голови історико-філологічного відділу після його розформування і був переведений на посаду другого заступника голови нового соціально-економічного відділу ВУАН. Чергова реорганізація історичної мережі в Академії наук на початку 1931 р. відбувалася вже без участі Д. І. Багалія.

Д. І. Багалій готувався до прилюдного каяття на черговій нараді українських істориків у Харкові в лютому 1932 р. Від цього його врятувала смерть, що настала 9 лютого 1932 р. від запалення легенів. Академік О. П. Оглоблин писав, що за тих справді божевільних умов ця смерть була символічно своєчасною. «Роль Багалія була скінчена... У 1932 р. було вже зовсім ясно, що ніхто, навіть Багалій, не спроможний врятувати українську історичну науку від більшовицького погрому».

В умовах напруженої ідейної боротьби навколо імені Д. І. Багалія створені ним інституції були ліквідовані, більшість їхніх співробітників — морально зламані, а згодом репресовані.

У 1957 p., в умовах «хрущовської відлиги» й тимчасової лібералізації політики в українському питанні, стало можливим відзначити 100-річчя від дня народження Д. І. Багалія скромною, але змістовною публікацією І. Д. Бойка в «Українському історичному журналі». Фактично ця стаття була першою і на кілька десятиліть єдиною спеціальною узагальнюючою працею про Д. І. Багалія, яка поклала початок реабілітації вченого в СРСР.

100-річний ювілей Д. І. Багалія був відзначений і за океаном. Сьогодні вже є очевидним, що велика за обсягом наукова, громадська робота Д. І. Багалія не була даремною. Вона поєднала українське культурництво з радянською та пострадянською епохами, забезпечивши збереження української культурної спадщини в часи історичних зламів початку та кінця XX ст. Наукова спадщина Д. І. Багалія увійшла до золотого фонду української культури.
джерело: www.ebk.net.ua
додано: 16.02.2012



]]> ]]>

© ukrfoto.net 2006-2017.
Авторські права на фотографії, розміщені в розділах "фото України" та "фото українців", належать їх авторам.
Матеріали сайту, за умови зазначення імені їх автора і посилання на UkrFoto.net, можуть бути використані іншими ресурсами.

Карта сайта: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17