Український інформаційний портал Український інформаційний портал
26.06.2017
 TOP-20 людей
1) Шевченко Тарас Григорович (поет, письменник, художник)
Шевченко Тарас Григорович (поет, письменник, художник)

переглядів: 234353

2) Повалій Таїсія Миколаївна (співачка)
Повалій Таїсія Миколаївна (співачка)

переглядів: 205026

3) Ліхута Ігор (музичний продюсер)
Ліхута Ігор (музичний продюсер)

переглядів: 197494

4) Могилевська Наталя (співачка)
Могилевська Наталя (співачка)

переглядів: 146453

5) Ані Лорак [Куєк Кароліна] (співачка)
Ані Лорак [Куєк Кароліна] (співачка)

переглядів: 134945

6) Тіна Кароль [Ліберман Тетяна Григорівна] (співачка)
Тіна Кароль [Ліберман Тетяна Григорівна] (співачка)

переглядів: 123513

7) Сумська Ольга В'ячеславівна (актриса, телеведуча)
Сумська Ольга В'ячеславівна (актриса, телеведуча)

переглядів: 102235

8) Костенко Ліна Василівна (поетеса)
Костенко Ліна Василівна (поетеса)

переглядів: 101269

9) Лисенко Микола Віталійович (композитор)
Лисенко Микола Віталійович (композитор)

переглядів: 101245

10) Шевченко Андрій Миколайович (Футболіст)
Шевченко Андрій Миколайович (Футболіст)

переглядів: 98374

11) Подкопаєва Лілія Олександрівна (гімнастка)
Подкопаєва Лілія Олександрівна (гімнастка)

переглядів: 89729

12) Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна] (поетеса, письменниця)
Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна] (поетеса, письменниця)

переглядів: 71924

13) Лижичко Руслана Степанівна (співачка)
Лижичко Руслана Степанівна (співачка)

переглядів: 69941

14) Білокур Катерина Василівна (художниця)
Білокур Катерина Василівна (художниця)

переглядів: 58739

15) Кличко Віталій Володимирович (боксер)
Кличко Віталій Володимирович (боксер)

переглядів: 57579

16) Сковорода Григорій Савич (філософ, поет)
Сковорода Григорій Савич (філософ, поет)

переглядів: 56078

17) Клочкова Яна (спортсменка)
Клочкова Яна (спортсменка)

переглядів: 54405

18) Яма Владислав Миколайович (танцюрист)
Яма Владислав Миколайович (танцюрист)

переглядів: 51420

19) Литовченко Влада (модель)
Литовченко Влада (модель)

переглядів: 50828

20) Вєрка Сердючка [Данилко Андрій Михайлович] (артист, співак)
Вєрка Сердючка [Данилко Андрій Михайлович] (артист, співак)

переглядів: 50553


Знаменитості України

Загребельний Павло Архипович

(письменник)

Загребельний Павло Архипович (письменник)Загребельний Павло Архипович (письменник)Загребельний Павло Архипович (письменник)
переглядів: 15461
ua інтерв'ю
Павло Загребельний: «Коли побачили, що сьогоднішньої «цяці» нема, згадали вчорашню «каку»
Роздуми живого класика
Павло Загребельний – чи не єдиний український письменник старшої генерації, який зараз переживає ренесанс. Хоча сам Павло Архипович уперто наполягає на тому, що він – людина минулого. Тим не менше у харківському видавництві “Фоліо” за останні декілька років вийшло шістнадцять його книжок.

- Пане Павле, чому останнім часом ви мало з’являєтеся на людях, навідріз відмовляєтеся від інтерв’ю? – поцікавилася кореспондент “ВЗ” у письменника під час столичного “Книжкового світу-2003”.

- Я наведу вам такий приклад. Нещодавно у мене гостював онук, який живе у Москві і працює в газеті спортивним оглядачем. Він розповів мені, як туди приїжджали брати Клички. Перед тим як приїхати, надіслали до усіх московських редакцій прес-реліз з приміткою: “Якщо видання надрукує його, під час прес-конференції боксери виділять йому десять хвилин на запитання”. Усі надрукували, зібралися на прес-конференцію – і брати Клички дали десятихвилинну прес-конференцію. Для всіх…

І це – брати Клички, найсильніші боксери світу, молоді, високі, м’язисті. А ви хочете, щоб Загребельний без кінця давав інтерв’ю, відповідав на запитання. Ми з вами у різних “вагових категоріях”: мені – вісімдесят років, а вам – вісімнадцять, двадцять вісім чи тридцять вісім.

- То ви не хочете бути публічним письменником?

- Колись були публічні будинки, тепер у нас є публічні політики. А я не можу бути публічним письменником. Не тому, що не люблю журналістів, навпаки, дуже їх ціную. Читаю багато газет, стежу за пресою. Просто я фізично вже не можу брати активну участь у цьому процесі.

- Були часи, коли все, що писав Загребельний, виходило друком. Прізвище “Загребельний” гарантувало, що читачі читатимуть твір. Чи не розбещувало це вас як письменника?

- У літературі потрібно зробити ім’я. Коли воно є, увага читачів тобі гарантована. Люди знають бренд “Загребельний”. Письменника, який досить самокритичний, це не розбещує. От взяти молодого (хоча не такий він вже молодий) Юрія Андруховича. Він ще тільки пише, а критики уже прогнозують: це буде найкраща книжка року. І це по-своєму правильно. Людям цікаво почитати, а що ж написав Андрухович. Це абсолютно нормальне явище. Навіть більше – закономірність.

- Знаєте рецепт, як зробити собі ім’я?

- У 60-х роках минулого століття я працював з югославами. Ми писали сценарії, робили разом фільми. У Чорногорії познайомився з молодим тоді прозаїком Булатовичем. Він писав хуліганські, еротично-порнографічні новели. В Югославії тоді також був соціалізм, не такий, щоправда, як у нас, але цього письменника теж не друкували. І Булатович висилає свої новели до Швеції, зазначаючи: “Я – відомий югославський письменник. Ось мої новели. Хотів би, щоб ви їх надрукували”. У Швеції про такого письменника ніхто не чув. Тож директор видавництва йому відмовив: “Містере Булатовичу, хоч ви і дуже відомий в Югославії письменник, на жаль, ми не можемо вас надрукувати”. Що робить Булатович далі? Відсилає пакет своїх новел разом із листом шведа до Парижа. І пише: “Ви бачите, навіть шведський видавець визнає, що я – відомий письменник, а ваше видавництво мене досі не надрукувало!”. Його друкують – і він стає знаменитим не тільки в Югославії, а й в усій Європі.

По-різному можна зробити собі ім’я. Особисто я не схвалюю такі авантюрні методи. Деякі письменники пишуть гарні книжки. Деякі просто працелюбні: пишуть, пишуть і, може, до чогось допишуться. Хоч Станіслав Єжи Лец сказав: “Горе літературі, якщо бездарність трудолюбна”.

- Хто з сучасних українських письменників, на вашу думку, має ім’я-бренд?

- Називати прізвищ не беруся, а щодо літературних брендів в Україні, то тут, мабуть, спрацювала колективна психологія. У перші роки незалежності вся наша пропаганда запевняла, що все, що було до вчора, - це “кака”, а все, що є сьогодні, - “цяця”. Ми прожили десять років і побачили, що “цяці” нема. І тоді почали згадувати вчорашню “каку”. Інакше не можу пояснити усіх тих обіцянок, радощів від незалежності, так звані реформи.

Нещодавно я написав маленьку книжечку під назвою “Стовпотворіння”. Там описую вигаданого президента. Він іде на вибори. В його передвиборній програмі написано таке: курс на реформи, євроінтеграція і так далі. Я відштовхнувся від Корану. Аллах, звертаючись до вірних, сказав: “Я обіцяю вам сади”. А для пустелі сад – найбільше блаженство. Взяв цю формулу і дав моєму героєві таку фразу: “Я обіцяю вам стовпи”. А що таке стовп? Для мужчин – це вічна ерекція. Для будівельників – це опора всього… І він стає президентом. Він йде курсом стовпореформ, перейменовуючи державу на Стовполандію, столицю – на Стовпослав. У столиці ставить найвищий стовп у державі… Цей твір - алюзія на наші реалії, на обіцяну нам дванадцять років тому “цяцю”.

- Якби ви були на місці Кучми, Януковича чи Азарова, якою була б ваша політика щодо підтримки українського книговидавництва?

- Державі не треба підтримувати книговидавництво. Треба, щоб вона не душила його. Нехай не втручається у цю справу. Потрібно скасувати ті драконівські закони і податки. Держава сьогодні мені нагадує радянську владу, яка від колгоспних корів вимагала надоїв у десять тисяч літрів молока, а вони давали тільки як кози - тисячу. А все тому, що цих корів не годували. От і наша держава хоче, щоб книжки видавали, хоче одержувати прибутки, а нічого для цього не робить.

- Чи є якісь державні структури, які допомагають українським письменникам старої гвардії?

- Є така державна структура, як Президент України. Декілька років тому він запровадив президентські стипендії – для діячів культури, мистецтва, літератури – тих, яким уже за сімдесят-вісімдесят. Такі речі є в усіх цивілізованих країнах. Хоча краще було б, щоб ніяких стипендій не було, ніяких допомог, а щоб письменник міг сам себе утримувати – так, як було це за радянських часів. Тоді книжки видавали великими тиражами.

- Радянська влада годувала літераторів?

- Ні, ніхто нікого не годував. У Київській організації Спілки письменників було близько п’ятисот авторів. Більшість з них була членами партії. Існували партійні внески. Їх розмір залежав від заробітку письменника. З тих трьохсот чи чотирьохсот членів партії більшість платила по двадцять копійок на місяць. Тобто їхні заробітки були на нулі.

А деякі письменники заробляли дуже багато. Скажімо, той же ж Загребельний. І це було закономірно, адже він друкував багато романів, вони виходили великими тиражами, були популярними. Кошти від цих письменницьких відрахувань йшли на видавництво Спілки. За ці гроші будували житлові будинки для письменників, утримували будинки творчості, літературні журнали. Усе за рахунок наших гонорарів, а не за рахунок держави. Держава жодної копійки не вкладала в літературу.

- А тепер в Україні є Державний комітет телебачення і радіомовлення…

- Знаю про такий. Там є підрозділ, який керує книговидавництвом. Вони щороку одержують від держави круглу суму на видання літератури. (“У 2003 році – чотирнадцять мільйонів”, – підказав генеральний директор харківського видавництва “Фоліо” Олександр Красовицький, який сидів поруч). А видають те, що хочуть. Був головою Драч - видав, що хотів. Тепер – Чиж. Також видає, що хоче… Прийде новий президент – Чижа не буде, буде якийсь Горобець і видаватиме те, що йому хотітиметься. Ці книжки, як правило, майже ніхто не купує. З одного боку, ми пропагуємо ринок, а з іншого - дотримуємося якихось феодальних звичаїв.

Печальна сьогодні доля письменників. Як казав Пастернак, “Напрасны дни Верховного Совета, / Где высшей властью розданы места, / Оставлена вакансия поэта - / Она печальна, если не пуста”.

- Що ви думаєте про нещодавній переворот у Національній спілці письменників України?

- У Спілку письменників я зараз не ходжу на жодні збори. Голову Спілки Володимира Яворівського за два роки бачив усього десять хвилин. Тож ніякої особливої любові чи симпатії до нього не маю. Та я – за справедливість. Якщо з’їзд письменників обрав Яворівського, то для того, щоб його переобрати, також треба скликати з’їзд, а не якесь зібрання невідомих людей. Я не знаю, навіщо це робили? Це – недостойно!

Після тих подій молодий літератор Андрій Бондар у газеті написав: “Якщо держава утримує Спілку письменників, то має право робити що завгодно”. Та держава утримує не Спілку письменників, а апарат Спілки, платить йому зарплату. Та якщо вже держава така щедра, то не можна бути такою цинічною. Треба бути благородною, спиратися не на бездар, а на талановитих письменників.

- Як ставитеся до того, що сьогодні ваші твори можна почитати в Інтернеті?

- Позитивно. Сам їх там не шукаю. У мене вдома стоять два комп’ютери, та жодним не користуюся. Не можу - звик писати ручкою. Стівен Кінг якось провів експеримент. Запустив в Інтернет декілька сторінок свого нового роману і зазначив: той, хто хоче почитати більше, нехай надішле йому один долар. Таким чином “заробив” декілька мільйонів!

Подобається комусь чи не подобається, Інтернет є, і ніхто не зможе його закрити. Однак, як на мене, він не може бути універсальним засобом пізнання. Наприклад, коли стало модним телебачення, усі казали, що кінофільми і кінотеатри тепер нікому не потрібні. Але ж гарні фільми у гарних кінотеатрах люди й досі дивляться. Так само і з Інтернетом. Одні читатимуть книги з комп’ютера, інші і далі ходитимуть до бібліотеки. Брати книжку в руки – це естетична насолода, ні з чим не зрівняне відчуття. Книжку ніщо не зможе замінити.
джерело: wz.lviv.ua
додано: 07.05.2007
ua біографія
Народився 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтавщині.
1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого — полон, і до лютого 1945р. — фашистські концтабори смерті.
У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.
В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).
Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.
В 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).
Протягом 60 — 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:
— «День для прийдешнього» (1964);
— «Шепіт» (1966);
— «Добрий диявол» (1967);
— «Диво» (1968);
— трилогію «З погляду вічності» (1970);
— «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;
— «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));
— «Переходимо до любові» (1971);
— «Намилена трава» (1974);
— «Євпраксія»(1975);
— «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).
Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною.
Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.
Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині.
За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).
Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.
джерело: regionnews.poltava.ua
додано: 26.01.2007



]]> ]]>

© ukrfoto.net 2006-2017.
Авторські права на фотографії, розміщені в розділах "фото України" та "фото українців", належать їх авторам.
Матеріали сайту, за умови зазначення імені їх автора і посилання на UkrFoto.net, можуть бути використані іншими ресурсами.

Карта сайта: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17